Я завжди по-доброму заздрила тим людям, які знайшли своє покликання і омріяну роботу, що навіть дзвінок годинника о шостій ранку викликає тільки позитивні емоції. Сьогодні і я можу віднести себе до цих щасливчиків: я ходжу на роботу, яка мені подобається, і з 1 вересня я стала не тільки викладачем, а й аспірантом. Цьогоріч у стінах нашого університету було вперше здійснено набір на освітньо-науковий ступінь доктор філософії (PhD) за спеціальністю 162 «Біотехнології та біоінженерія». Перше, що я дізналася про своє найближче майбутнє, прозвучало приблизно так: «Доктор філософії – це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Нормативний строк підготовки доктора філософії становить чотири роки». Спершу було страшнувато, все ж таки ще чотири роки навчання, написання та захист дисертації. Проте після розмови з Тетяною Павлівною Пирог, завідувачем кафедри біотехнології та мікробіології, моїм науковим керівником та просто мудрим порадником було вирішено продовжувати тернистий, але надзвичайно цікавий шлях науковця. Прийняти таке складне рішення допомогло і те, що ще під час навчання було покладено початок майбутньої дисертаційної роботи, адже за роки навчання на кафедрі мене підготували як кваліфікованого інженера-біотехнолога, виконання наукової роботи у складі гуртка «Biotech» навчило працювати руками, не боятися складних завдань, раціонально мислити та дало можливість спробувати свої сили на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт та у ІІ турі Всеукраїнської олімпіади з біотехнології. Завдяки цьому у моєму арсеналі є наукові статті, що індексуються у міжнародних базах даних, кілька патентів на винахід та корисну модель, а також більше десятка статей, опублікованих у матеріалах міжнародних та вітчизняних конференцій.