Теплого осіннього вечора 15 жовтня 2015 року студенти другого курсу першої та третьої груп факультету «Біотехнології, технології цукру та водопідготовки» разом з відповідальною за виховну роботу на факультеті, куратором групи БТ-2-1, доцентом кафедри органічної хімії, к.х.н Майбородою Оленою  Іванівною відвідали комедію Київського академічного драматичного театру на Подолі "Передчуття Мини Мазайло" на сцені Малого залу палацу "Україна".

Сюжет п’єси М. Куліша нескладний: Харківський службовець Мина Мазайло хоче зробити кар’єру за допомогою зміни прізвища. Його підтримують дружина, дочка Рина і сестра дружини тьотя Мотя. Опирається нововведенням син Мини Мокій, який любить українську мову і культуру. З цього приводу у родині постійно розгоряються дискусії.

"Передчуття Мини Мазайло" — це класичний зразок політичної комедії. Герої стоять на абсолютно різних політичних позиціях: Мина Мазайло намагається за допомогою зміни українського прізвища на російське зробити кар’єру, Мокій захоплюється ідеєю українізації і цілком віддається  їй, дядько Тарас вважає, що українізація — "це спосіб виявити нас, українців", тьотя Мотя — прихильниця "єдиної і неподільної". влучно характеризує кожного зі своїх героїв завдяки яскравим особливостям мови кожного з них. Персонажі показані у найсуттєвіших своїх рисах і залишаються у пам’яті, наче маски старого українського вертепного театру. Драматург засуджує міщанську тупість, обмеженість, шовінізм.

У п’єсі багато уваги  приділено слову. Відчувається , що Микола Куліш був закоханий у красу, емоційність, виразність української мови й намагався боротися за її подальший розвиток.

Суттєве у психологічному фарсі письменника те, що, всупереч багатьом твердженням, мовна проблема, хоч і важлива, не головна в ньому,— вона лише зовнішній сюжет “дискусії з національного питання”, лише символ, знак проблеми глибшої, суспільно-громадської, зумовленої відчуттям як свого національного я, так і своєї загальнолюдської сутності.

Глядачі отримали насолоду та велике задоволення від перегляду вистави, яку драматург змушує й сьогодні сприймати не очима, а серцем, сміятися і замислюватися над проблемами сьогодення, які корінням своїм сягають у далеке минуле.