Серед здобувачів кафедри біотехнології і мікробіології, які саме зараз опановують спеціальність «Біотехнології та біоінженерія» практично немає тих, що випадково вступили в наш університет, а навпаки є не мало таких, що стали студентами-біотехнологами за порадою близьких людей, і тепер впевнено можуть називати себе продовжувачами сімейної освітньої традиції.
Отже, як ми і обіцяли продовжуємо цикл публікацій щодо продовження сімейних освітніх традицій здобувачами-біотехнологами – на черзі Ярова Анна талановита, цілеспрямована магістрантка, президентський стипендіат, що вже не перший рік очолює профорієнтаційний сектор нашого факультету:
«Останні роки навчання у школі стають досить напруженими для школяра, адже необхідно визначитись зі спеціальністю для вступу в інститут/університет, тобто фактично обрати своє майбутнє, необхідно максимально відповідально підійти до цього питання та зрозуміти себе, свої вподобання, сильні та слабкі сторони. Я теж свого часу дуже вагалась, яку ж спеціальність мені обрати, чим я хочу надалі займатись, було важкувато зрозуміти, до чого лежить душа.
На той момент у мене була маса думок, але визначитись допомогла мені моя мама, Ярова Наталія, яка в той час поступила на заочну форму навчання для здобуття освітнього ступеня бакалавр спеціальності «Біотехнологія та біоінженерія». Але знайомство моєї родини з Національним університетом харчових технологій відбулось більше 40 років тому.
Родина моєї бабусі по маминій лінії була багатодітною, незаможною, але це не завадило її рідному брату, Євфіцю Андрію Терентійовичу, вступити до Київського технологічного інституту харчової промисловості (нині НУХТ) після служби у морфлоті близько 1966 року. Андрій Терентійович успішно здобув освіту інженера та пішов працювати за фахом, пізніше він став директором Київського молокозаводу №1. Очоливши таку посаду, Андрій Терентійович змінив своє прізвище на Черняков, взявши прізвище своєї дружини. В цей період моя мама, Ярова Наталія, у 16-річному віці вступила до Київського професійного технічного училища, де отримала спеціальність апаратника стерилізації та охолодження молока, тому у столиці за нею наглядали вже не батьки, а її рідний дядько Андрій Терентійович.
Однак, після закінчення училища, мама не вступила відразу до НУХТу, хоча її дядько наполягав на цьому, а пішла працювати за фахом. Пропрацювавши більше 14 років на ДДП Інститут продовольчих ресурсів НААН, мама зрозуміла, що для підвищення кваліфікації все ж необхідна вища освіта і вступила до НУХТу заочно у 2012 році. На той час я навчалась у 7 класі Вишнівської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 і потроху допомагала мамі здавати сесії. На моє здивування, мені це сподобалось і закралась думка про те, що виявляється біотехнологія це дуже цікава сфера, мені хотілось все більше і більше дізнатись про біотехнологічні процеси.
Тому, коли наприкінці 10 класу ми з родиною вирішили обговорити мою підготовку до подальшого вступу до ВНЗу, сумнівів практично не виникло – триматиму курс на біотехнологію. На той час хімію я практично не розуміла, на відміну від біології, тому на початку 11 класу я почала займатися з репетитором, а також записалась на додаткові курси НУХТ. Таким чином, я за рік підтягнула свої знання, це допомогло мені успішно здати ЗНО та вступити на бюджет до омріяного університету. Моєї радості не було меж!
Починаючи з 1 курсу я відчувала себе впевнено у стінах університету, адже чітко розуміла, що на мене чекає, я хотіла навчатися новому і звісно хотіла, щоб мої рідні мною пишались, адже я третє покоління біотехнологів НУХТу. Перша сесія була дуже хвилюючою для нашої групи, як і перший досвід роботи з дистанційною платформою навчання, але наші викладачі та куратор нам допомагали чим могли.
Після здобуття освітнього ступеню бакалавр, моя мама вступила до магістратури, досить незвично було ловити на собі зацікавлені погляди одногрупників (і моїх, і моєї мами), коли студентка-донька та студентка-мама зустрічались у холі університету, щоб просто поговорити на перерві. І я думаю, що це круто, оскільки ми з мамою на одній хвилі, навіть готуючи разом вечерю часто починаємо професійну тему та жваво обговорюємо якісь цікаві моменти.
Тому для моєї родини навчання у НУХТ це не просто здобуття вищої освіти, а справжня сімейна традиція, що пов’язала долі трьох поколінь і залишається назавжди у серці».
