Ще з дитинства ми чуємо і завчаємо як мантру слова батьків, вчителів, старших друзів: «Закінчиш школу, університет, отримаєш диплом, а потім робота і сім’я» саме в такому порядку слів. Але чи справді все має бути так? Чи можна внести свої корективи? Адже це ж наше життя.
З такими думками я зустріла карантин 2020 року і вирішила не чекати на офіційне закінчення магістратури, а починати пошуки роботи прямо зараз. По правді сказати складно було знайти місце, де були б готові взяти студента, але ще важче це було зробити в післякарантинний період. Проте написання резюме, мотиваційних листів і ряд співбесід дали своє – в червні місяці мені запропонували посаду координатора клінічних досліджень в компанії «Pharmaxi». І я сказала «Так».
Для мене дана сфера була в новинку, хоча і зацікавила тим, що знаходиться на межі медицини і фармацевтичного виробництва, суміщаючи їх в собі. Але ж варто сказати, що основи клінічного дослідження, Good Clinical Practice (GCP) та шлях лікарського препарату від субстанції до зареєстрованого медичного препарату знала я вже давно. Адже навчаюсь за спеціальністю 162 «Біотехнології та біоінженерія» НУХТ. І в університеті нас готують до того, що потрібно весь час навчатися і удосконалюватися.
Свою кар’єру координатора я починала з того, що проводила віддалений моніторинг (нагляд) за ходом дослідження. А після отримання сертифікату GCP, як підтвердження отриманих в період стажування знань, мої обов’язки значно розширилася і додалося відповідальності, адже зараз серед них координація роботи центрів проведення клінічних досліджень, спілкування з підрядниками, а також підготовка документації для Державного експертного центру та Локальних етичних комісій з метою отримання погодження на проведення даного випробування.
І, пишучи цей текст, я зрозуміла, що маю сказати дякую:
дякую локдауну, що допоміг осягнути важливість реалізації себе як спеціаліста і приніс певний досвід;
дякую викладачам кафедри біотехнології і мікробіології НУХТ та науковому керівнику Пирог Тетяні Павлівні, які підтримують прагнення студентів-випускників знаходити себе в цьому світі спеціалістів та професіоналів;
дякую університету, який навчив навчатися (це, хоч і тавтологія, але золота істина)!
Наталія Клименко, магістрантка ІІ року навчання
