Ось і добігає до завершення такий непростий для освітян 2020 рік – як викладачі, так і студенти прийняли нові виклики – вчитися працювати і опановувати нове, незвідане в on-line форматі. Але якщо старшокурсники вже мали досвід спілкування, навчання наживо і дистанційно, то нашим першокурсникам з вступом і першим семестром навчання в університеті прийшлося не солодко.
Отже, враження першокурсника Вербіяна Володимира про навчання на початку семестру:
«Сподівання ніколи не співпадають з реальністю. Йдучи до університету, я уявляв собі величезні аудиторії, що підносяться амфітеатром до п’ятнадцятиметрової стелі, хімічні лабораторії з різноманітними колбами та пробірками, повними реактивів. Уявляв мікроскопи та чашки Петрі, центрифуги та кріокамери, заплутані коридори старовинних корпусів. Врешті-решт, я думав особисто познайомитись з Ешеріхеєю колі та Стафілококом золотистим.
А натомість все університетське навчання – ZOOM-конференції, а вся Alma mater вміщена в екран ноутбука. Спочатку я був розчарований. Але я розумію, що це – навчання майбутнього. Онлайн-освіта має багато переваг перед очною: в онлайн-колективі не поширюються інфекційні хвороби, на онлайн-конференції можна вставати пізніше, оскільки не витрачається час на те, щоб добратися через усе місто до університету.
Інтернет стирає кордони. У близькому майбутньому можна буде навчатися в Оксфорді, Гарварді чи Кембриджі, проживаючи в Україні. Але я вірю, що настане день, коли студенти з Кембриджу, Оксфорду та Гарварду будуть мріяти покинути свої ВНЗ і навчатись у найпрестижнішому університеті Сонячної системи – НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ Київської гіперагломерації»
Що важливіше: знання чи оцінки? – роздуми Володимира Вербіяна наприкінці семестру (після опанування базових дисциплін з хімії, математики, історії та першої фахової – Вступ до фаху):
«Це вічне питання, на яке кожен дає свою відповідь. Багато хто вважає цінним надбанням лише знання з профільних предметів, а всі інші предмети вважає неважливими та непотрібними, використовуючи їх для вибивання оцінок шляхом списування або випрошування. Деякі індивідууми взагалі надають знанням менше значення ніж оцінкам та стипендії і в погоні за високим балом нехтують інтелектуальним розвитком. І це дуже погано. Адже знання завжди можна розміняти на оцінку на екзамені, а от оцінки в знання не перетворюються. Врешті-решт своїм розумом можливо заробити і статки, і славу, а от купити розум за гроші ще нікому не вдалося. В 21 столітті найбільше значення має інформація, а той, хто володіє інформацією – володіє світом. Тож не треба нехтувати знаннями! Роботодавцю важливі знання та вміння працівників, а не золоті медалі та червоні дипломи. Оцінки залишаться в архівах інституту, а знання завжди будуть при собі. І нікому в майбутньому ці оцінки важливі не будуть! Яка користь від спеціаліста, який вміє тільки списувати, зазубрювати та випрошувати зарплату, розмахуючи червоним дипломом? Працівник має володіти необхідними знаннями, мати хист до самонавчання та творчого мислення, а також не вимагати більше, ніж він заслужив. Не треба привчатися до вимагання високих оцінок, а треба тренувати здатність до самовдосконалення та роботи над помилками. Ні шкільні, ні інститутські оцінки не мають жодного значення в дорослому житті. Стипендія – взагалі не гроші. Краще витратити час на інтелектуальний саморозвиток, ніж брати участь в усіляких лицедійствах та спортивних змаганнях, що приносять додаткові бали. Збудувавши ефективний бізнес або ставши цінним співробітником, можна заробити значно більше грошей. Щодо спеціалізації, то різносторонньо розвинений інтелектуал, що здатен до критичного аналізу, творчого мислення та креативних рішень, може досягти набагато більшого, ніж відмінник-зубрило або вузькоспеціалізований професіонал, що вже казати про любителів списування та інших мисливців за оцінками. Звичайно, в багатьох європейських країнах зараз проводять політику професіоналізації, але це ні до чого хорошого не приведе. Спеціалізація звужує коло зору людини, робить її нездатною до критичного аналізу політичних та соціально-економічних процесів. Вузькими спеціалістами легше маніпулювати, а їм важче сформувати та відстоювати власну думку. Щоб бути успішним бізнесменом в сфері фармації та біотехнології, мало бути кваліфікованим біохіміком, треба ще бути психологом, економістом та мовознавцем. Навіть простому співробітнику важливо розбиратись не тільки в хімії та біології, а ще й в роботі комп’ютерних систем та електронного устаткування, а також вільно володіти як мінімум англійською мовою. Тож не можна виключати зі шкільної або інститутської програми так звані непрофільні предмети, давати декілька дисциплін на вибір, або ставитися до обов’язкового непрофільного предмету з неповагою. Кожна дисципліна приносить знання, які або знадобляться у майбутньому, або посприяють інтелектуальному розвитку.
Якби більше науковців не концентрувалися в одній області, а накопичувало максимум знань з різних дисциплін, то давно вже були б винайдені механічне серце, робот-анестезіолог, синтетична їжа, орбітальні міста, ліки від раку та багато інших речей, для створення яких потрібні знання в різних галузях. Тільки різносторонньо розвинений інтелектуал може освоювати нові планети та керувати складними соціально-технологічними системами. Майбутнє не за професіоналізацією, а за інтелектуалізацією.
Отже, навчання в університеті – це час накопичувати знання та розвиватись розумово, а не завжди ганятись за високими оцінками чи додатковими балами за позаурочну активність. Оцінки забуваються – знання залишаються. А зайвими не бувають дві речі: гроші та інформація. Але гроші можна заробити знаннями, а знання грошима – ні!»
Ось таке воно наше «цифрове», але надзвичайно розвинуте, з власною точкою зору покоління першокурсників!
