Кафедра біотехнології і мікробіології - Національний університет харчових технологій

КАФЕДРА БІОТЕХНОЛОГІЇ І МІКРОБІОЛОГІЇ

ФАКУЛЬТЕТ БІОТЕХНОЛОГІЇ ТА ЕКОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ, НУХТ Спеціальність 162 «Біотехнології та біоінженерія»

Пирог Тетяна Павлівна

Дорога до НУХТу

Ще навчаючись в школі (а я закінчувала середню школу у Нововолинську – інтернаціональному шахтарському містечку у Волинській області, розташованому за 7 кілометрів від кордону з Польщею), я знала, що моя майбутня професійна діяльність буде пов’язана з хімією. Починаючи з 7 класу, це був мій найулюбленіший шкільний предмет. Під час навчання в старших класах я була переможцем міських та обласних олімпіад з хімії, учасником і призером Республіканських і Всесоюзних олімпіад. Завдяки цьому, закінчуючи школу, я вже мала запрошення на вступ до Університету ім. Т.Г. Шевченка на хімічний факультет і, власне кажучи, була впевнена, що саме там і буду навчатися. Проте дуже часто у нашому житті якийсь випадок чи випадкова зустріч можуть круто змінити як плани на майбутнє, так і саме майбутнє. Так сталося і зі мною. У липні 1975 року я приїхала у Київ здавати документи на хімічний факультет Університету ім. Т.Г.Шевченка. На той час у Київському інженерно-будівельному інституті (нині Київський національний університет будівництва і архітектури – прим. автора) навчалася моя старша сестра. І одна з подруг моєї сестри розповіла про нову перспективну спеціальність, яку опановують її однокласники у Київському технологічному інституті харчової промисловості (КТІХП, нині Національний університет харчових технологій – прим. автора). І це виявилась спеціальність «Технологія мікробіологічних і вітамінних виробництв». На відміну від теперішнього часу, у 17 років мене було досить легко переконати, і кількох годин інформації виявилось достатньо для того, щоб здати документи не в Університет ім. Т.Г.Шевченка, а у КТІХП. Проте в приймальній комісії мене чекала перша несподіванка. Я була впевнена, що на цю спеціальність профілюючим предметом буде хімія. Тоді золотим медалістам достатньо було здати на 5 балів один профілюючий предмет, аби стати студентом бажаної спеціальності. Але виявилось, що профілюючим предметом на нашу спеціальність була математика, до того ж ще й усна. Тому наступний місяць був присвячений вивченню теоретичної математики: формули, гіпотези, доведення теорем і т.д. І 1 серпня 1975 року я успішно, на 5 балів, здала математику та стала студенткою нашого, тоді ще Інституту.

Навчання: тоді і зараз

Чим принципово відрізнялося наше навчання впродовж 5 років тоді, з 1975 по 1980 рік і зараз? По-перше, ми вивчали надзвичайно велику кількість інженерних дисциплін: опір матеріалів, теорія машин і механізмів, матеріалознавство, гідравліка, теплоенергетика, деталі машин (з виконанням курсового проекту) та ін.. А на опанування дисциплін біологічного спрямування відводилося дуже мало часу. Зараз собі це важко уявити, але ми вивчали не «Загальну мікробіологію і вірусологію», а всього-навсього «Технічну мікробіологію», не вивчали «Генетику», «Основи імунології», «Біологію клітини». Так само як і зараз, велика увага приділялася вивченню хімії (загальної та неорганічної, органічної, фізичної та колоїдної). По-друге, ми не мали ніяких підручників, посібників, лабораторних практикумів з наших «спеціальних» технологічних дисциплін. Були тільки конспекти лекцій. Тому на лекціях і на лабораторних заняттях ми буквально ловили кожне слово викладача і намагалися якомога більше інформації записати. Для підготовки до іспиту конспекти лекцій були нашим основним джерелом інформації. Так стан речей здавався нормальним, оскільки спеціальність «Технологія мікробіологічних і вітамінних виробництв» була абсолютно новою, а КТІХП був другим вищим навчальним закладом у колишньому Радянському Союзі, який з 1966 року розпочав підготовку інженерів для мікробіологічної промисловості.

 

Про навчальну практику

Крім того, навчання тоді і зараз відрізнялося обсягом практичної підготовки. Перша моя практика (після 3 курсу) тривала два місяці – серпень і вересень. Практика проходила на Ладижинському заводі ферментних препаратів у однойменному м. Ладижин, Вінницької області. До речі, це те саме підприємство, у становленні та запуску якого брав участь Юрій Васильович Карлаш, наш викладач кафедри БТМ. Під час проходження практики кожен тиждень ми працювали в певному цеху, дуже часто працювали навіть на  робочих місяцях, і іноді нам навіть платили за це зарплатню. Потім був звіт з практики, який ми захищали не тільки на кафедрі, а й на підприємстві. Після 4 курсу практика тривала уже 3 місяці (з серпня по жовтень). Друга моя практика проходила на Ліванському біохімічному заводі (м. Лівани, що знаходиться недалеко від м. Риги – столиці Латвії). Це був один з шести заводів колишнього Радянського Союзу, який випускав незамінну амінокислоту лізин. І якраз тоді, коли ми були на практиці, цех ферментації святкував свою маленьку перемогу: технологам вдалося підвищити концентрацію лізину у культуральній рідині до 45 г/л! Для порівняння: на сьогодні в світі є технології, які дають змогу отримати 200 г/л лізину! Але на той час це було дійсно велике досягнення і, як нам казали в Ліванах, що це маленьке підприємство виконувало план за всі шість заводів колишнього СРСР. Вражень від практики у Ліванах було багато, адже оді ми працювали на робочих місцях у різних цехах, що дало можливість детально ознайомитись з повним виробничим циклом: від підготовки стерилізації і поживного середовища до отримання цільового продукту певної товарної форми.

Дипломний проект

Далі на 5 курсі у лютому-березні була моя переддипломна практика на Київському заводі медичних препаратів. Зазначу, що тільки перед початком цієї практики ми отримували тему свого майбутнього дипломного проекту. Зараз студент-біотехнолог отримує та, власне кажучи, знає тему свого дипломного проекту вже на 3-му курсі. І кожна курсова робота з усіх дисциплін на кафедрі є складовою майбутнього дипломного проекту. До речі, це ще одна принципова відмінність навчання на кафедрі тоді і зараз. Тема мого дипломного проекту звучала так: «Проект виробництва кристалічного лізину на оцтовій кислоті потужністю 5,5 тисяч тонн на рік». 35 років тому ми проектували цілі підприємства! А не ділянки, як зараз наші студенти, маючи у своєму розпорядженні комп’ютери та багато різної літератури. Креслення робили вручну, і кількість таких креслень досягала 15−16 аркушів формату А1. Крім технологічної і апаратурної схем виробництва, графічна частина наших дипломних проектів містила генеральний план підприємства (з «розою» вітрів), план розміщення обладнання на кількох поверхах з складними розрізами. Зазначу, що наші дипломи, виконані кілька десятків років тому назад без використання комп’ютерної техніки, за своєю якістю і наповненістю нічим не поступаються, а за багатьма показниками навіть перевершують дипломи нинішні. Перед захистом наші дипломні проекти проходили надзвичайно серйозне рецензування. Я це рецензування можу порівняти з рецензуванням кандидатських робіт. Дипломний проект (всі креслення і переплетену записку обсягом 120-150 сторінок) передавали рецензенту (а рецензентами були провідні фахівці і спеціалісти галузі і наукових установ), і через 2−3 тижні отримували рецензію на 5-7 сторінках. Доповідь під час захисту дипломного проекту тривала 20 хвилин, як зараз на захисті кандидатської дисертації. Отже, вимоги до виконання дипломного проекту і до його захисту у нас були значно вищими, ніж тепер. Зазначу, що радянська інженерна освіта була однією з найкращих у світі. Чого, на жаль, не можна сказати про сучасних інженерів.

Життя після Інституту

Після закінчення інституту було обов’язкове працевлаштування на роботу. Інститут, факультет та кафедра отримували перелік підприємств, які потребують необхідних фахівців і спеціалістів. Розподіл на роботу відбувався за рейтингом: випускник з найвищими показниками успішності та іншими досягненнями першим обирав одне з запропонованих місць. Я йшла на розподіл першою, оскільки була найкращою студенткою на факультеті і, починаючи з 3-го курсу, отримувала Ленінську стипендію (для порівняння: на той час середня зарплата по країні була 150 крб., звичайна студентська стипендія – 40, підвищена – 50, а Ленінська − 100 крб). Із запропонованого списку я обрала Київський завод бактерійних препаратів, де й пропрацювала рік на посаді інженера-хіміка в центральній науково-дослідний лабораторії, а з 1983 року по теперішній час моя професійна кар’єра, моя робота пов’язана з Інститутом мікробіології і вірусології Національної академії наук України. Саме там, в Інституті мікробіології і вірусології я навчилася всьому тому, чого знаю і що вмію, сформувалась як біотехнолог. У 1989 році захистила кандидатську дисертацію за спеціальністю «мікробіологія». Рівно через 10 років, у 1999 році – докторську дисертацію, але вже за спеціальністю «біотехнологія». Зазначу, що на той час я була в Україні третім доктором біологічних наук, захищеним за спеціальністю «біотехнологія». Робота в Інституті мікробіології і вірусології НАН України. Упродовж роботи в Інституті мікробіології і вірусології я займалась розробкою технології синтезу мікробних полісахаридів на нехарчовій сировині. Ми селекціонували штам-продуцент, з використанням якого розробили технологію одержання полісахариду на основі етанолу для підвищення нафтовидобутку. Упродовж другої половини 80-х − початку 90-х років ХХ ст. ми тісно співпрацювали з Всесоюзним науково-дослідним Інститутом нафти (м. Москва), науково-виробничим об’єднанням «Союзнафта» (м. Уфа, Башкортостан), науково-виробничим об’єднанням «Біотехнологія» (м. Москва), а також біотехнологічними підприємствами країни: Благовєщенським біохімічним заводом (Башкортостан), Московським і Ладижинським заводами ферментних препаратів, Трипільським біохімічним заводом (м. Обухів Київської обл.). На цих підприємствах розроблена нами технологія була апробована і одержано промислові партії полісахариду, які були використані для підвищення нафтовидобутку на вироблених нафтових свердловинах Башкортостану і Західного Сибіру. Результати з підвищення нафтовидобутку на цих нафтородовищах просто вражали! Тому не дивно, що на початку 90-х років ХХ ст. Кабінетом міністрів СРСР було прийнято рішення про будівництво біотехнологічного підприємства з виробництва полісахариду за нашою технологією! Проте як кажуть: «Человек предполагает, а Бог располагает». На початку 90-х років ХХ ст. СРСР перестав існувати, і проект залишився нереалізованим. Пізніше ми продовжили використання полісахариду для підвищення нафтовидобутку уже на родовищах України (м. Прилуки, Чернігівська обл., м. Охтирка, Полтавська обл.). Розробленою нами технологією зацікавилась французька фірма «Рон-Пуленк» (гігант французької хімічної промисловості – прим. автора), і буквально на останньому етапі зірвався продаж ліцензії. Проте зазначу, що результати нашої роботи не пропали дарма, бо у 2009 році за цикл робіт, присвячених дослідженню мікробних полісахаридів, я у складі колективу авторів з Інституту мікробіології і вірусології НАНУ отрималаа Державну премію України в галузі науки і техніки.

Про роботу кафедри

Починаючи з 2000-х років, мої наукові інтереси трохи змінилися: я стала займатися розробкою технологій мікробних поверхнево-активних речовин, а у 2000 р. мені запропонували повернутись в «альма матер» на посаду завідувача кафедри. Упродовж року я розмірковувала чи варто мені круто змінювати свою професійну кар’єру. Вирішальним фактором стало спілкування зі студентами кафедри, які в Інституті мікробіології і вірусології проходили практику. Я попросила, щоб вони принесли свої конспекти з спеціальних дисциплін, порівняла те, що вони вміють і знають з тим, що потрібно знати і вміти біотехнологу на сучасному етапі, і погодилась. З 2001−2002 навчального року я очолюю кафедру біотехнології і мікробіології в нашому Університеті. Чи багато вдалося зробити за час керівництва кафедрою? Мабуть, судити не мені, проте на сьогодні кафедра залишається ключовою в підготовці біотехнологів в Україні. Роботодавці це цінують, вони знають, що випускники-біотехнологи НУХТу багато чого вміють і знають. Я з гордістю можу сказати, що наша кафедра єдина, яка упродовж 40 років свого існування випускає біотехнологів з сильною інженерною підготовкою. Нині випускники нашої кафедри є одними з небагатьох в Україні, які вміють проектувати підприємства біотехнологічної галузі, розробляти і писати регламенти. Кафедра біотехнології і мікробіології може пишатись тим, що на теперішній час не тільки біотехнологи, а й студенти біологічних факультетів інших університетів навчаються за підручниками, написаними нашими викладачами. Ми гордимося тим, що наші студенти є співавторами багатьох наукових публікацій і патентів, постійними переможцями Всеукраїнських олімпіад з біотехнології, призерами і переможцями Всеукраїнських конкурсів студентських наукових робіт. Завдяки своїм успіхам і досягненням під час навчання на кафедрі наші випускники успішно працюють на підприємствах галузі і в наукових установах. На теперішній час наша кафедра є єдиною в Україні, понад 80 % викладачів якої є кандидатами і докторами біологічних і технічних наук за спеціальністю «біотехнологія». Під кінець зазначу, що колектив кафедри біотехнології і мікробіології не зупиняється на досягнутому, а впевнено нарощує свій потенціал та робить все можливе для підготовки молодих талановитих інженерів і науковців у галузі біотехнології

Події у світлинах

 Захисти бакалаврів. Червень 2024 р. 

 Випуск магістрів. Лютий 2024 р. 

 Захисти магістрів та бакалаврів. Лютий 2024 р. 

 Посвята в студенти. Вересень 2023 р. 

 Захисти бакалаврів. Червень 2023 р. 

 89 Міжнародна наукова конференція молодих учених, аспірантів і студентів. Квітень 2023 р. 

 Захисти магістрів та бакалаврів. Лютий 2023 р. 

 Посвята в студенти. Вересень 2022 р. 

 Захисти бакалаврів. Червень 2022 р. 

 Захисти магістрів та бакалаврів. Лютий 2022 р. 

 Посвята в студенти. Серпень 2021 р. 

 Захисти бакалаврів. Червень 2021 р. 

 87 Міжнародна наукова конференція молодих вчених, аспірантів, студентів. Квітень 2021 р. 

 Захисти магістрів та бакалаврів. Лютий 2021 р. 

 Посвята в студенти. Вересень 2020 р. 

 On-line захист квалiфiкацiйних робiт ОС "БАКАЛАВР". Червень 2020 р. 

 Випуск магістрів та бакалаврів. Лютий 2020 р. 

 Захисти магістрів та бакалаврів. Лютий 2020 р. 

 Вечір факультету. Жовтень 2019р. 

 Фотоконкурс «Мій улюблений куточок НУХТ». 

Архів

Ви знаходитесь тут: Про кафедру Перші випускники-біотехнологи Пирог Тетяна Павлівна