Я працюю в Інституті мікробіології і вірусології ім. Д.К.Заболотного НАН України з 1971 року після закінчення навчання у Київському технологічному інституті харчової промисловості. Спочатку я займала посаду інженера, потім старшого інженера, а після захисту кандидатської дисертації у 1981 році, молодшого наукового і з 1992 року – старшого наукового співробітника відділу фізіології промислових мікроорганізмів. У 2000 році за рішенням Вищої атестаційної комісії України отримала вчене звання старшого наукового співробітника. Сферою моїх наукових інтересів є фундаментальні питання систематики та екології актинобактерій, дослідження біосинтетичного потенціалу цих мікроорганізмів та можливості їх практичного використання в біотехнологіях очищення довкілля від нафти, нафтопродуктів та інших токсичних речовин органічного походження.

Далі інтерв’ю

У програмі навчання в інституті було надзвичайно багато точних і технічних дисциплін, зокрема таких як, опір матеріалів, теоретична механіка, технічна термодинаміка, теплофізика, електротехніка, нарисна геометрія, креслення, деталі машин, процеси і апарати мікробіологічних виробництв. Вказані предмети викладали нам талановиті викладачі – відомі фахівці в цих галузях знань. Для мене найбільш привабливими були лекції по аналітичній, органічній, фізичній і колоїдній хімії, а також біохімії, мікробіології і біотехнології. Підручників по нашій спеціальності, за винятком точних дисциплін, майже не було, тому вчились ми, в основному, по конспектах. За відсутності на той час мобільних телефонів, персональних комп’ютерів і, звичайно, інтернету курсові роботи писали самі, а основну інформацію по дисциплінам отримували із підручників, якими нас забезпечувала бібліотека інституту.

Найбільше запам’яталася доброзичливість і висока кваліфікація викладачів, в першу чергу таких, як Слюсаренко Тамара Платонівна, яка читала курс лекцій по технічній мікробіології та мікології, а також Єльчиць Світлана Володимирівна викладала основи технології мікробіологічних виробництв.

Так, це відпочинок на Дніпрі, Десні, Київському морі. В інституті працювали спортивні секції, студентський драматичний та танцювальний гуртки.

Я ніколи не жалкувала, що обрала саме цю професію і отримала вищу освіту у нашому інституті. Хоча доля розпорядилася так, що більша частина моєї професійної діяльності була присвячена науковим дослідженнями в галузі загальної мікробіології та систематики мікроорганізмів, в останні роки, моя робота пов’язана з екологічною біотехнологією, в першу чергу з вирішенням проблем захисту навколишнього середовища від забруднення стійкими органічними забруднювачами та розробці мікробіологічних методів очищення довкілля від цих полютантів.

Ще із шкільних років мене дуже приваблювали такі дисципліни, як біохімія і біологія, також цікавила мікробіологія та практичне використання мікроорганізмів. Я мріяла, що після закінчення школи моя майбутня професія буде пов’язана з цими дисциплінами. Як раз в цей час у Київському технологічному інституті харчової промисловості на факультеті бродильних виробництв відкрилася нова спеціальність – «Технологія мікробіологічних і вітамінних виробництв» і я вирішала вступати до інституту на цю спеціальність.

У нас був дуже широкий вибір для проходження виробничої практики. На той час в країні існувало значна кількість біотехнологічних заводів, де можна було ознайомитись з технологіями отримання різноманітних продуктів мікробного синтезу, зокрема, антибіотиків для медичного та сільськогосподарського використання, амінокислот, біологічно-вітамінних концентратів (БВК) для сільськогосподарських тварин, ферментів та інших речовин. За час навчання я проходила три виробничі практики – у Ленінграді на м’ясокомбінаті, де ми працювали на робочих місцях в цеху по виробництву ендокринних препаратів, на Київському пеніциліновому заводі (нині ПАТ «Київмедпрепарат») в цеху по виробництву стрептоміцину сульфату, а переддипломну практику я виконувала на Київському заводі бакпрепаратів (на даний час у його приміщенні розташована фармацевтична фірма ТОВ «У-Фарма»), де я ознайомилася з технологією виробництва лізину. Отриманні на практиці знання я використала для написання дипломного проекту під назвою «Проект біохімічного заводу, виробництвом 1000 тон кристалічного лізину за рік». Всі ми дуже хвилювалися перед захистом дипломів, особливо коли дізналися, що головою Державної екзаменаційної комісії у нас буде відомий вчений в галузі мікробіології і біотехнології, член-кор. АН УРСР, завідувач відділу фізіології промислових мікроорганізмів Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К.Заболотного НАН УРСР Євгеній Іванович Квасніков. Цей факт зіграв вирішальну роль у моїй долі, я була прийнята на роботу в цей інститут у відділ, яким завідував Є.І. Квасніков і захистила кандидатську дисертацію під його керівництвом.

Спеціальність біотехнологія була і буде актуальною завжди, так як людство потребує постійного використання в повсякденній діяльності продуктів мікробного синтезу. На жаль, на сьогодні у зв’язку з економічною кризою в Україні закрилася більшість біотехнологічних підприємств, а значна частина з них перепрофілювалося на випуск продукції із імпортної сировини. Проте я вірю, що з часом в нашій країні ця галузь промисловості повністю відновиться уже на значно більш високому рівні і буде забезпечувати біопрепаратами вітчизняного виробництва медичну і харчові промисловості та сільське господарство.

Мені подобалось виконувати лабораторні роботи по мікробіології, біохімії і колоїдній хімії, які інколи приходилось перероблювати по декілька разів, щоб отримати позитивний результат. Приємною несподіванкою для мене стало те, що після завершення курсу лекцій і відпрацювання всіх лабораторних занять та колоквіумів по колоїдній хімії, коли наша група прийшла здавати залік, а потім і екзамен по цьому предмету, нам повідомили, що для тих студентів, які успішно працювали цілий рік (серед яких була і я), залік і екзамен по колоїдній хімії буде зарахований «автоматом» на відмінно. Ми просто не могли повірити у таке «студентське щастя» і ця подія запам’яталась на все життя.