Ми завжди пишаємось успіхами і здобутками наших випускників. І хоча не всі з них пов’язали свою долю з біотехнологією, нам все одно приємно дізнаватися про мрії наших випускників та їх здійснення, про творчі плани та їх реалізацію…
Олексій Крохмалюк, випускник кафедри 2011 року, завжди виявляв неабиякий творчий потенціал. Жоден творчий захід факультету БТЕК та Університету не обходився без запальних бальних танців у виконанні Олексія. Брав він участь і у написанні сценаріїв та зйомках відеофільмів, які яскраво та з гумором висвітлюють особливості навчання біотехнологів на нашій кафедрі і які і нині із задоволенням переглядають як нинішні студенти-біотехнологи, так і наші абітурієнти.
Врешті-решт творча складова перемогла і Олексій пов’язав своє життя із творчістю, досягнувши чималих професійних висот. Завжди було цікаво читати дописи керівника школи спортивного бального танцю "BATAKADA" у м. Бориспіль Олексія Крохмалюка про здобутки своїх вихованців.
Війна перекреслила або принаймні відтермінувала багато наших задумів. Проте навіть війні непідвладні наші мрії.
З люб’язного дозволу Олексія маємо можливість процитувати його допис на сторінках ФБ, присвячений нинішнім реаліям і планам на мирне майбутнє. Планам, про які мріємо, і здійснення яких наближають наші захисники – могутні воїни ЗСУ – такі самі творчі і натхненні особистості, як Олексій:
«Моє життя до війни було пов‘язано з спортивно-бальними танцями. Сьогодні я захищаю область та рідне місто зі зброєю в руках.
Танці до війни були моїм життям. Коли почалась війна, мої цінності дещо змінилися. Тому що найважливіше - це здоров‘я та майбутнє моєї родини та молодого покоління. В мене біля сотні юних чемпіонів і щоразу дивлячись у їх очі - бачу в них жагу до перемоги та прагнення до ідеалу…. Це неймовірно відчувати, коли завдяки тобі людина може приєднатися до прекрасного і ти граєш роль ключа в цьому ланцюгу. Тому вирішив приєднатися до Збройних сил України.
В перші дні війни почував себе розгубленим, жахливі новини підіймали волосся дибки. Було яскраве почуття – треба діяти. Але що до чого…. Сидіти без діла і просто дивитись як мою неньку-Україну ставлять на коліна не зміг. Спочатку був волонтером, допомагав, як міг, але на душі від цього не легшало, бо знаю, що можу більше. Багато разів намагався потрапити до ТРО, майже щодня ходив до військкомату аж поки не підписав контракт. Далі все, як у тумані… повідомив родині, почав пошук форми і ось …. Тепер з побратимами пліч-о-пліч борімося і поборемо клятого москаля.
Вся моя родина залишилася тут, в тилу. Мабуть, любов до рідної землі, ще батьки мене привчили, але навіть уявити не міг, що так сильно люблю свій народ, країну та нашу націю. Все пізнається у порівнянні, як то кажуть. Мій тил – це моя опора, моя мотивація, моє натхнення. Слухаючи своїх товаришів – їм важко, бо рідня далеко, за кордоном. Я вдячній кожному, хто вірить у нас, хто молиться за наше життя в нашу ПЕРЕМОГУ, дякую всім, хто підтримує мій взвод фінансово, це неймовірно.
Після нашої перемоги, коли країна вже не буде потребувати моєї допомоги – мрію знову повернутися на паркет, відчути цей запах, ритм, що кипить по венам і найдорожче – це очі моїх учнів, які будуть готові рвати і перемагати!»
Віримо ЗСУ! Все буде Україна!
